Українська класична література

Ніжна душею бунтарка, яка жила на зламі епох, країн і світів. Майстерна мисткиня, котра словами малювала чарівні пейзажі й влучні психологічні портрети. Це Ольга Кобилянська – письменниця, що підписувала твори власним ім’ям за часів, коли її колеги ховалися за псевдонімами. Якщо вам хочеться зупинитися й відпочити душею чи набратися сил для руху вперед – саме її твори надихнуть вас. Драматична історія «В неділю рано зілля копала» покаже нові грані кохання. А героїні повістей «Царівна» й «Людина» – живі, рішучі, волелюбні – поділяться світлом своїх душ і допоможуть розгорнути крила, щоб летіти до мрії. В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.

Готична, або романтична, фантастика в Україні виникла на основі давньої української літератури і народної міфології. Романтики захоплювалися казками й містикою, і згодом міфічні істоти заполонили українську поезію і прозу. Українська народна демонологія набула такої популярності, що захопила не тільки українських, а й російських та польських письменників. Але ані в Росії, ані в Польщі не існувало такого багатства міфологічних образів і сюжетів. Класична фантастична проза в кожній європейській літературі виглядає по-різному. Особливістю ж слов’янських літератур є те, що надприродне зображається з великою дозою гумору і тяжіє до фольклорного тлумачення фантастичних подій та образів. У цій книжці українську фантастичну прозу ХІX – ХХ сторіч представляють мало відомі твори Івана Барщевського, Михайла Чайковського, Івана Бороздни, Миколи Костомарова, Євгена Згарського, Наталі Кобринської, Івана Франка, Івана Липи, Гната Хоткевича та багатьох інших авторів.

Іван Франко (1856–1916) – незаперечний класик української літератури. Всебічно обдарований, енциклопедично освічений, надзвичайно працьовитий, він був поетом, прозаїком, драматургом, критиком й істориком, перекладачем, видавцем. Сюжети для своїх творів Франко черпав з життя і боротьби рідного народу, з першоджерел людської культури, і, як не дивно, своєї актуальності вони не втратили. Повість «Захар Беркут» – це найвідоміший художній твір Івана Франка на історичну тему. Відтворюючи історичне минуле, боротьбу жителів місцевості Тухля проти монголо-татар, письменник переплітає художню вигадку та народну творчість, беручи за основу широко відому в Галичинi i в Закарпаттi легенду про те, як тухольська громада весною 1241 року затопила монгольське військо. І як би там не було, але сьогодні ця повість сприймається напрочуд сучасно, коли йдеться про визволення нашої рідної землі від загарбників.

Усебічно обдарований, енциклопедично освічений Іван Франко (1856—1916) відомий не тільки як поет, прозаїк, драматург, але і як літературознавець, перекладач, публіцист, вчений. Сюжети для своїх творів він черпав з життя і боротьби рідного народу, з першоджерел світової культури. Нерідко письменника називають титаном праці. За весь час своєї діяльності він видав сім збірок поезій та цілу низку поем, написав близько 15 драм, перекладав з 14 мов твори світових класиків: Гомера, Данте, Шекспіра, Ґете, Золя, Пушкіна, Лермонтова, Міцкевича, Яна Неруди та інших. Його проза охоплює понад 100 оповідань, новел, 10 романів і повістей. До цієї збірки ввійшли вірші та поеми Івана Франка, соціально-психологічна повість «Перехресні стежки», славнозвісна драма «Украдене щастя».

Ім'я Михайла Ломацького (1886, Тернопільщина – 1968, Німеччина) майже невідоме читацькому загалу, його знають хіба що у вузькому колі гуцулознавців та літературних критиків. А проте ця людина зробила помітний внесок в українську культуру. Етнограф, фольклорист, публіцист, культурно-громадський діяч, педагог, Михайло Ломацькии був закоханий у чарівну природу і народ Гуцульщини, збирав та записував легенди, притчі, повір'я; як активний член товариства «Гуцульщина» чимало сил і часу віддав дослідженню та художньо-документальному відтворенню минувшини гуцульського краю, що і знайшло відображення в його творах. Про книжку «Заворожений світ», що містить дві частини – «По цей бік Чорногори» (1965, Мюнхен; Нью-Йорк) та «По той бік Чорногори» (1966, Мюнхен), М. Ломацький захоплено написав свого часу: «Карпатські гори, Гуцульщина, гуцули, верховинці… Верхи гір, сягаючи зір, темні ліси, повні духів і таємниць, рвучкі потоки й бистрі ріки, зелені полонини й голубе небо над ними, – а все, все це овіяне й надихане неземною красою, що до себе манить і притягає – давнину нагадує, казку давніх віків розповідає…».

Видання містить автобіографію та маловідомі твори Наталени Королевої (1888–1966), які раніше публікувалися в різних еміграційних періодичних виданнях. У оповіданні «Гріх» письменниця змальовує життя молодої черниці в католицькому монастирі; екзотичні подорожі до Персії описані у «Східній казці»; про душевні вагання юної бранки йдеться в «Сарацинці»; традиціям Стародавнього Єгипту присвячена стаття «Фарао Тут-Анх-Амон». До видання увійшли перська казка «Людський вік» і байка «Крілик та зайчик», повчальні новели «Хліб» і «Відгуки», а також інші знакові твори. Хронологічне розміщення цього різножанрового доробку письменниці та багата тематична палітра дасть змогу простежити еволюцію художньої майстерності Н. Королевої, її уподобання та мистецькі зацікавлення на певних етапах життя.

У виданні представлено та хронологічно розміщено різножанровий доробок Наталени Королевої (1888–1966). Її науково-популярні статті досі не втратили актуальності та зачіпають питання сьогодення: «Хліб наш щоденний», «Взуття», «Лікарки та шептухи». Важлива для Н. Королевої тема Стародавнього Єгипту розкривається у творах «De profundis seсuloruм» та «Мезу, жрець Амонів». Окремої уваги варті автобіографічні спогади письменниці про роки життя у Києві: «На могилу вчителеві» (про знайомство з композитором М. Лисенком), а також про приватну вечірку в Санкт-Петербурзі, де авторці вдалося вразити господарів та гостей виконанням українського гімну («Гимн»).

До видання увійшли як друковані в різних періодичних виданнях твори Наталени Королевої (1888–1966), так і її невідомий доробок. Улюблену для мисткині тематику Орієнту (Сходу) містять казки, легенди та новели «Марево», «Ладан», «Острів юности», «Втрата»; життя перших християн змальоване в оповіданнях «Зустріч» та «Його поклик»; сповнені автобіографічних спогадів «Хризоліт», «Циганський Великдень», «Домик Лермонтова», «Силует». Останні твори письменниці – «Помпейська згадка», «Префектова служниця» та «Роксоляна» – публікуються вперше та представляють її мистецькі уподобання на схилі літ.

Видання містить твори з другої збірки прози М. Хвильового (1893–1933) «Осінь». Його персонажі долають тяжкий шлях вибору, стикаються з тією межею, яку ніколи не можна переступати. У душі головного героя новели «Я (Романтика)» відбувається боротьба між добром і злом, гуманізмом і фанатизмом. Він – «чекіст, але і людина», «м’ятежний син», який після найганебнішого злочину проти найдорожчої людини – матері, знищує залишки людяності в собі та морально гине. У повісті «Санаторійна зона» зображено пореволюційне суспільство. Нещодавні будівничі нового життя стають «зайвими людьми», вони відчувають власну несумісність із добою, прірву між ідеалами й дійсністю та лікуються від найрізноманітніших душевних хвороб. Зло, заподіяне головним персонажем повісті задля високої ідеї, знищило його власні життєві сили та врешті призвело до самогубства. Комуністичні ідеали героїв цієї збірки зруйновані, долі вчорашніх романтиків революції понівечені.

«Вальдшнепи» – незакінчений роман Миколи Хвильового (справжнє ім’я Микола Фітільов; 1893–1933), у якому письменник осмислює наслідки революційних перетворень в Україні та зачіпає тему її національного відродження. Персонажі твору розчаровані в комуністичній партії та нещодавній революції, прагнуть нових ідеалів. Вони постійно полемізують, дошукуються відповідей на найгостріші суспільно-політичні питання доби в «заштатному городку» на дачі. Головний герой роману без докорів сумління «виконував свої обов’язки перед революцією», а тепер намагається позбутися колишньої «великої ідеї». До збірки також увійшли новели «Ревізор», «Злочин», сатирична повість «Іван Іванович», у якій висвітлюються патологічні процеси, що сталися із суспільством у збільшовиченій Україні в часи непу, й порушується питання щодо оманливості особистостей, які претендували на звання господарів нового життя, та інші твори.

Пророчі слова великого Тараса, що «на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі» стали непохитним перконанням і Анатолія Дімарова: останній рядок цього твердження він узяв за назву одного з кращих своїх творінь. Хоч у ньому йдеться про найтрагічніші сторінки життя українського селянства періоду колективізації-Голодомору, хоч до нашої Незалежності ще залишалися довгі десятиліття. Річ у тім, що беручись за написання роману, а це початок 1960-х, письменник уже позбувся облуди радянщини. Зате вона цупко трималася за свої наративи – третину твору цензура скоротила. Нині ця правдива історія започаткувала нову сторінку у своєму життєписі: видавництво «Фоліо» перевидає її без купюр, а недавня 12-серійна екранізація роману здобула визнання як перша в країні історична родинна сага.

Герої творів Василя Стефаника (1871–1936) опиняються в межовій ситуації, їхні трагедії новеліст переживає як власні («І все, що я писав, мені боліло»). Письменник уживає покутський діалект, передає живі, як саме життя, образи трагічної дійсності, які неможливо було б відтворити літературною мовою. До видання увійшли новели зі збірок «Синя книжечка», «Камінний хрест», «Дорога», «Моє слово» та ін. Автор зачіпає теми самотньої старості та трагедії зайвих ротів у бідних селянських родинах («Сама-саміська», «Ангел», «Осінь», «Катруся», «Новина»), еміграції за океан галицького селянства на межі XIX та XX ст. («Камінний хрест») тощо. Твори В. Стефаника перекладено багатьма мовами світу.

Панас Мирний (справжнє ім’я – Опанас Якович Рудченко, 1848–1920) увійшов в історію української літератури як прозаїкноватор, майстер психологічної прози. Його роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» став першою селянською епопеєю, яка охоплює події від катерининських часів до скасування кріпацтва в 1861 році. Головний герой Чіпка Вареник – селянин-бунтар, невтомний шукач правди, який зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став «пропащою силою». Якщо в літературі романтизму українських Робін Гудів типу Гаркуші й Устима Кармелюка залюбки зводили на п’єдестал, то Чіпка – це альтернатива Робінам Гудам. Роман заперечував можливість кривавих способів утвердження правди і може бути поставлений в один ряд із такими творами, як «Злочин і кара» та «Біси» Ф. Достоєвського. У романі «Повія» зображено трагічну долю бідної селянської дівчини Христі. Нужда та переслідування місцевих багатіїв женуть Христю з рідного села на заробітки в місто. Але й там вона не знаходить щастя – знову насильство, підлість, брехня, що завдають їй страждань і штовхають у прірву…

Усебічно обдарований, енциклопедично освічений Іван Франко (1856–1916) відомий не тільки як поет, прозаїк, драматург, але і як літературознавець, перекладач, публіцист, вчений. Сюжети для своїх творів він черпав з життя і боротьби рідного народу, з першоджерел світової культури. Нерідко письменника називають титаном праці, «золотим мостом» між українською і світовою літературами. За весь час своєї діяльності він видав сім збірок поезій та цілу низку поем, написав близько 15 драматичних творів, перекладав з 14 мов шедеври світових класиків. Його проза складає понад 100 оповідань, новел, 10 повістей, романів. До цієї книжки увійшли збірка байок «Коли ще звірі говорили», оповідання Івана Франка «Сойчине крило», «Борис Граб» та інші, що передбачені програмою середньої школи, включаючи твори для позакласного читання.

До видання увійшли твори М. Хвильового (1893–1933) останніх років його життя. Панівним у тогочасній літературі був метод соцреалізму. Проте твори Хвильового мають ледь помітні прояви сатири та дошкульної іронії, подекуди й елементи психологічних конфліктів. Герой оповідання «Щасливий секретар» – справжній служитель партії, він не має ні батьківського, ні родинного почуття, однак щасливий. У творі «Останній день» письменник вирішив показати, що навіть із персонажа-робота, бездушного автомата, можна до певної міри зробити «живу» людину. До голосу майстра слова, який збирався вивести українську літературу на європейський шлях, тоді вже ніхто не дослухався…

Тарас Григорьевич Шевченко. Национальный герой Украины. Поэт, писатель, художник, этнограф и революционер. Во всем лучший, во всем первый. Как сумел всего этого добиться бывший крепостной, рано оставшийся сиротой подросток? Безусловно талантом, но еще и титаническим трудом, целеустремленностью и огромной жаждой жизни. «Живу, учусь, никому не кланяюсь и никого не боюсь, кроме Бога – великое счастье быть свободным человеком: делаешь, что хочешь, и никто тебя не остановит», – пишет в своём дневнике Шевченко о тех временах. Сборник стихов «Кобзарь» Тараса Шевченко переведен почти на все языки мира и любим многими почитателями творчества писателя. Мы же хотим представить на ваш суд менее известную широкой публике аудиоверсию повести Тараса Шевченко – «Художник». Также не пропустите аудиокнигу Тараса Шевченко «Музыкант» и Сборник «Классика украинского рассказа» Копирайт ©&℗ ИП Воробьев ©&℗ ИД СОЮЗ

Створення антології літератури Львова вже давно на часі. Адже такої кількості книжок і часописів не видавали ніде в Україні, окрім Львова, ще із Середньовіччя. Вихованці західних університетів, такі як Юрій Котермак (Дрогобич), Павло Русин з Кросна, Себастіян-Фабіян Кльонович та інші, жили у Львові й творили то латиною, то польською, але проявили себе великими патріотами Русі. Давньою писемною українською мовою писали в XVI–XVII ст. Лаврентій і Стефан Зизанії, Іван Борецький, Памво Беринда, Йоаникій Волкович. А ще Іван Вишенський, Юрій Рогатинець, Мелетій Смотрицький. Перші сценічні твори українською мовою теж з'явилися у Львові. То були інтермедії «Продав кота в мішку» та «Найліпший сон». Перший том антології завершується літературою початку XX ст. і знайомить читачів не тільки з українськими класиками, але й з менш відомими авторами та класиками польської і австрійської літератури, які були пов'язані зі Львовом і Львівщиною. У виданні також представлені народні та літературні казки й оповідання, які зацікавлять широкі читацькі кола.

Постать видатного українця Бориса Дмитровича Грінченко безперечно важлива для української культури, адже він виявив себе як поет, письменник, публіцист, фольклорист, етнограф, мовознавець, критик, історик, педагог, перекладач, просвітницький і громадський діяч. Як прозаїк Борис Грінченко відомий кількома повістями та низкою оповідань, які наскрізь cповнені патріотичним чуттям та гострим болем за поневолення України. Особливо зворушливо автор змальовує життя і виховання дітей в тогочасних суспільних умовах, реалістично відтворюючи психологію своїх маленьких героїв. «Каторжна» – це історія дівчини Докії, обділеної материнською любов’ю та ласкавим словом. Захищаючи право живої істоти любити і бути любленою, бути захищеною у цьому жорстокому і беззахисному світі, автор постає майстром психологічної прози.

Визнаний літературознавець, глибокий аналітичний критик, полеміст, лідер «неокласиків», поет і блискучий перекладач античної поезії Микола Костянтинович Зеров (1890–1937) не міг бути осторонь відомої літературної дискусії 20-х років. Погляди Зерова вимагали усвідомлення й засвоєння багатств української національної традиції, перенесення на український ґрунт кращих творів європейської класики й сучасної літератури. Став жертвою сталінських репресій доби розстріляного відродження.

Сюжети новел та оповідань Володимира Винниченка (1880–1951), що увійшли до видання, здебільшого відбивають соціальні струси початку ХХ ст. Наростання невдоволення селян, які готові піти проти пана, змальовується в оповіданні «Суд». У творі «Салдатики!» розкрита психологія лідерства – з непримітного селянина народжується ватажок. Невідповідність між оболонкою і суттю робить кумедним в очах оточення героя твору «Народний діяч». У оповіданнях «Біля машини», «На пристані», «Раб краси» відображена вперше в українській літературі революційна інтелігенція.