Людські долі

Андрій Курков (нар. 1961 p.) – журналіст, письменник, сценарист, автор понад двох десятків книжок. Його твори перекладено англійською, німецькою, французькою, іспанською, голландською, турецькою та іншими мовами. Курков – один із найпопулярніших авторів пострадянського простору, чиї книжки потрапили в топ-десятку європейських бестселерів. Недарма його визнано в Європі сучасним російськомовним письменником № 1. «Бікфордів світ» – це дуже серйозна та дуже сумна казка, сюжет якої складно переказати. Головні її теми – пам'ять і страх. Пам'ять про дитинство, розчарування у реальному світі, побоювання будь-яких змін, відсутність бажань, комплекс провини і безсилля перед життям. Роман жорсткий, абсурдний, проте цілком логічний. Ми всі прив'язані до бікфордового шнура в цьому вибуховому світі й тягнемо його за собою все життя.

Роман Івана Багряного «Тигролови» (1944) – перший великий твір письменника, в якому вражаюче правдиво зображено страшну людську трагедію в часи сталінських репресій. Герой роману, як тисячі й тисячі тих, хто потрапив у лабети НКВС, приречений канути у безвість, щезнути. Та не такий Григорій Многогрішний, нащадок славетного козацького роду, щоби скоритися долі. Його веде віра у свою силу і правду. Це й допомагає йому вистояти за будь-яких обставин, повернути собі свободу, а разом з нею і життя.

«Для того, щоб ми здобули ту незалежність, якої хочемо, мусимо пройти Хресну прощу, – каже Роман Іваничук. – Не якусь конкретну. Символічно народом пройти цей шлях». «Хресна проща» – це історичний роман, в якому поєднано різні часи: історія володорювання Данила Галицького, його сина Лева й славетного співця Митуси; початок XX століття, коли парохом у селі Страдчі на Яворівщині був отець Миколай Конрад, український греко-католицький святий; хрущовська «відлига», часи існування «Доморосів» – гуртка молодих студентів-філологів, одним із яких був і Роман Іваничук. Об'єднує ж ці всі часи Страдчівська печерська Лавра, а також вічне запитання: «Як зберегти вірність, себе для своєї землі?»

Країна Ірредента – країна, позбавлена можливості до самовідтворення, до самовизначення, до самоутвердження. Увесь її шлях – мов туго натягнута линва між Сициллою і Харибдою. Усе її існування – історія моторошного балансування. Уже з самої назви – що мов палюче тавро – свого твору Роман Іваничук розпочинає вельми нелегкий шлях до пошуків відповіді на ріторичне питання української історії: чому, як трапилося, що народ, наділений потужною креативністю, природним талантом, позбавлений звичайного талану?.. Політичний роман «Країна Ірредента» за своєю композицією нагадує дивний чорно-білий колаж з різних часових пластів українського буття, пронизаних, мов життєдайним світлом, прагненням – попри весь трагізм долі – будь-що ВІДБУТИСЯ. Повість «Злодії та Апостоли» начебто схожа на пораду – як треба шукати свого родоводу. Та водночас у творі постає панорамна картина історії Гуцульщини на чотирьохсотлітньому відтинку часу із звичаями, віруваннями, мовою та ментальністю горян, духовний світ яких сьогодні зазнав поважних зовнішніх змін, проте у своїй суті залишився предковічним. Фабула повісті ґрунтується на реальному житті гуцулів, однак автор розкошує домислом, що надає творові романтичного шарму.

Олесь Ульяненко (справжнє ім’я Олександр Ульянов; 1962–2010) – найрадикальніший і найжорсткіший український письменник, автор понад 20 творів. У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Сталінка», «Дофін Сатани», «Квіти Содому». Трилогія «Ангели помсти» друкується вперше. Буремне життя Олеся Ульяненка сповнене пригод і таємниць. Відомо, що він закінчив Миколаївську морехідку, був якутським шаманом; воював спочатку у ВДВ у Німеччині, а потім в Афгані; тусив з легендами пітерського року; заробляв на життя підпільним боксом; був послушником у Лаврі; він єдиний в Україні отримав Малу Шевченківську премію; був першим офіційно визнаним порнографом незалежної України; відстояв своє добре ім’я у суді і був знайдений мертвим у своїй квартирі за півроку по тому. Трилогія «Ангели помсти» складається із трьох частин – «Марго», «Альма» і «Танька». Це, без перебільшення, кримінальне чтиво розкриває перед нами світ розкішних та підступних жінок та їхніх романтичних коханців – красивих і сильних чоловіків. Три історії, три жіночі долі – зовсім різні, проте… Усе, що ви хотіли дізнатися про смерть, але страхалися спитати…

Ірися Ликович (нар. 1984 р.) закінчила філологічний факультет Ужгородського Національного університету. Працювала журналістом у газеті «Думська площа» (м. Одеса). Переможець українсько-німецької премії Олеся Гончара та премії «Дебют». Автор трьох прозових книжок: «Перелітна» (2006), «Твоя дитинка» (нагороджена відзнакою «Вибір видавців» Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова – 2010») і «Татцельвурм. Тірольська історія» (2011) – номінант на премію «Книга Року» за версією Бі-Бі-Сі. Роман «Віртуалка» отримав спеціальну відзнаку Австрійського культурного форуму на «Коронації слова – 2012». Хобі – літературні переклади з угорської та німецької мов. Живе і працює у Відні. У її буднях присутні Майорка, темна кімната, сліпі та веб-камера. У її житті не залишилося місця для себе, хоча вона щодня бачить тільки власне зображення на моніторі. Віртуальна любов – така ж залежність, як наркотики чи алкоголь, – втеча від себе. Діана розуміє це, тому і зважується на бунт – бунт, за межами якого на неї чекає правда про працівниць Інтернет-бізнесу. Але чи можливо розпочати нове життя після того, як твоє оголене тіло бачили тисячі чоловіків?…

В історію української літератури Панас Мирний увійшов як майстер психологічної прози. Одним з кращих його творів вважається роман «Повія» про трагічну долю бідної селянської дівчини Христі. Нужда та переслідування місцевих багатіїв женуть Христю з рідного села на заробітки в місто. Але й там вона не знаходить щастя – знов насильство, підлість, брехня, що завдають їй болю і страждань, штовхають у прірву…

«…Я свою душу пустив у душу народу, і там я почорнів з розпуки…» Ці слова видатного українського письменника, найближчого соратника І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, майстра новели Василя Стефаника якнайкраще характеризують його творчість. У реалістичних, самобутніх соціально-психологічних новелах письменника постають правдиві картини життя західноукраїнських трудящих кінця ХІХ – початку ХХ століття, трагедії і драми бідняків, що позбувалися землі, праці, покидали рідні місця і змушені були емігрувати за океан або гинути від голоду й хвороб.

Григорій Михайлович Тютюнник (1920–1961) – відомий український письменник, автор оповідань, віршів, повістей. Роман «Вир» – вершина його творчості, за цей твір письменник отримав Державну премію України ім. Т. Г. Шевченка. …Герої роману мешканці села Троянівка – це і непокірний та розбишакуватий Тимко, і чиста в своєму коханні Орися, і красуня Юля, і хазяйновитий дід Йонька – мають своє уявлення про добро і зло… Коли починається Вітчизняна війна, кожен з них поводиться по-своєму, бо кожен має свою правду – хтось беззаперечно стає на бік радянської влади, хтось починає співпрацювати з німцями, а хтось не може зрозуміти, що робити далі…

У новій книзі Романа Іваничука розкрито історію того, що пережило покоління автора від 30-х років минулого століття під час польської та радянської окупацій, розказано про здобуття довгожданої Незалежності. Описано духовне й політичне життя маленького містечка Коломия. Герої твору – українці, що одружувалися чи «водилися» з поляками або з євреями. Книга просякнута коломийською колоритністю, цікава та оптимістична. Автор зобразив «живі» діалоги, правдиві ситуації, що дає змогу читачам дізнатися, «як то воно було тоді жити»…

Олесь Ульяненко (справжнє ім'я Олександр Ульянов; 1962—2010) – найрадикальніший і найжорсткіший, скандальний і непередбачуваний український письменник, автор понад 20 романів. У видавництві «Фоліо» вийшли друком його книжки: «Сталінка. Дофін Сатани», «Жінка його мрії», «Квіти Содому» і трилогія «Ангели помсти». У романі «Вогненне око» (1999) із вражаючою достовірністю зображено цинічний і жорстокий абсурд української дійсності 90-х років минулого століття. Це і всепереможні у своєму безглузді і жорстокості злочинці брати Роздайбіди, і не менш злочинний міліціонер Гільмедов, і представник корумпованої верхівки полковник Кравченко… Це твір про злочин і безкарність, в якому із жахливими подробицями змальована «нечистота та розклад людського буття».

Серия коротких зарисовок о завсегдатаях кафе. Это эмоциональные рассказы о совершенно разных людях, коротающих время в той или иной кофейне. И за каждой историей угадывается своя непростая судьба...

Олесь Ульяненко (справжнє ім’я Олександр Ульянов; 1962–2010) – найрадикальніший і найжорсткіший, скандальний і непередбачуваний український письменник, автор понад 20 романів. У видавництві «Фоліо» вийшли друком його книжки: «Сталінка. Дофін Сатани», «Жінка його мрії», «Квіти Содому» і трилогія «Ангели помсти». В основі сюжету роману «Серафима» (2007) – відверта історія життя дівчини-вбивці, красуні, яка кращого застосування для своєї вроди, ніж піти по руках бандитів та міліціонерів, не знайшла, а потім, відчувши себе ображеною, почала розправлятися з усіма, хто зустрівся на її шляху. Як і в інших своїх романах, письменник у «Серафимі» стверджував: «Намагаюсь показати темні сторони суспільства, щоб довести людям, що так жити не слід».

«Підштовхуй себе. Не засиджуйся». Саме цього паралізований Вілл учить Луїзу, свою молоду доглядальницю. Вона мешкає з батьками, знає напевне, скільки кроків від зупинки до її будинку, але навіть не уявляє, як воно – жити на повну. А він, після жахливої аварії прикутий до інвалідного візка, цілком утратив сенс життя, сховавши всі почуття під маскою збайдужілого циніка… Такими вони були до зустрічі одне з одним. Але головне – якими стали! «Живи на повну. Просто живи».

Шість місяців поряд із прикутим до інвалідного візка Віллом змінили Луїзу Кларк. Марно вона намагалася навчитися жити після нього… Попереду – повернення додому та відчайдушні спроби почати все спочатку. Ліки від болю Лу відшукає серед товаришів у нещасті, поділившись у групі підтримки своїми печалями, радощами, надіями та напрочуд неїстівним печивом. І зустріне Сема, який знає все про життя і смерть, сильного, мужнього і до нестями закоханого…

Василь Земляк (1923–1977), український письменник, кіносценарист, прийшов в літературу у 1950-х роках разом із поколінням письменників-фронтовиків. Його перші повісті присвячені темі повоєнного села, подіям Вітчизняної війни і часто базуються на особистому досвіді. «Лебедина зграя» і «Зелені Млини» – найбільш відомі твори Василя Земляка. Вони складають дилогію і були відзначені 1978 року Державною премією України ім. Т. Шевченка. Автор зобразив історію українського селянського Побужжя, починаючи з пореволюційних подій, коли виникали комуни й точилася смертельна «класова» боротьба, й кінчаючи визволенням краю навесні 1944-го від фашистських окупантів. Кожен із героїв роману – і головних, і навіть зовсім епізодичних – постає перед зором читача як живий, думає, говорить і діє по-своєму, за велінням тільки йому притаманної «природи». А разом узяті, вони й утворюють ту цілісність, ім’я якій – український народ.

Панас Якович Рудченко (згодом – видатний письменник Панас Мирний) народився 13 (за старим стилем – 1) травня 1849 р. у славному й відомому завдяки М. Гоголю Миргороді, у родині бухгалтера. Коли Панасу виповнилося дев’ять років, його віддали на навчання до Миргородського парафіяльного училища, а через рік, після переїзду родини Рудченків до Гадяча, хлопець продовжив освіту в Гадяцькому повітовому училищі, яке закінчив у 1862 р. Цим й обмежилася освіта майбутнього класика української літератури. З 1863 р. юнак починає служити канцеляристом повітового суду й паралельно збирає фольклор, пише поезії російською й українською мовами (перший його вірш, який зберігся до сьогодні, – «Мучить, давить моє серце…»)… Видання друге.

До цієї книжки увійшли два різдвяні оповідання Андрія Куркова – «Різдвяний сюрприз» та «Моя улюблена різниця» – і великий роман «Шенгенська історія». …21 грудня 2007 року опівночі Литва приєдналася до Шенгенського простору. У цю ніч три молоді пари, які подружилися на рок-фестивалі, зібралися на хуторі Пієнагаліс, щоб відсвяткувати «Шенгенську ніч» і поділитися одне з одним планами на майбутнє. Інґрида та Клаудіюс говорили про свій переїзд до Лондона, Андрюс і Барбора збиралися до Парижа, а Рената і Вітас – до Італії. Вони не знали, чим їм доведеться там займатися, і навіть припустити цього не могли, проте довіряли Європі і були впевнені, що вона їх не підведе…

Вихованці війни, вони мали за розкіш одяг і взуття, за щастя – відвідини кінотеатру на зекономлені на їжі копійки… Вони мріяли, закохувалися, одружувалися й не ділили дітей на своїх і чужих… Коли Марія та Роман побралися, вони були ще зовсім молоді, але душами вже починали сивіти: далося взнаки життя під час німецької окупації. Насильство, знущання, голод, смерть проносилися перед дівчачими і хлопчачими очима, щоб потім відгукнутись у війні за людську гідність і право на спокійну старість… Раніше книга виходила під назвою «Не вурдалаки».

Хтось дізнався про давній гріх старого Антона Личака, надіслав листа з єдиним реченням: «Час повертати борг» – і збурив його спокій. А в сусідки Ольги своя драма: її син закохується в дочку бізнесмена Єгора, і та відповідає взаємністю, – але юна пара не знає, що насправді вони брат і сестра. Повертається з колонії Богдан, засуджений за вбивство, якого не чинив. Його дружина обрала щастя з іншим, а донька й не підозрює, що в неї є тато… Долі мешканців вулички з символічною назвою Обітниця переплітаються в тугий вузол, де свої драми і щемливі стосунки, давні й теперішні почуття. Кожен з них давав свою обітницю. Та чи кожен дотримався її крізь час?