Боротьба за незалежність

Рідна пісня стала невід’ємною частиною життя Українських січових стрільців, загони яких до останку змагалися з російськими поневолювачами у 1914–1918 роках. Духовні спадкоємці кращих традицій українського війська спочатку залюбки співали народні творіння, а невдовзі в стрілецькому середовищі народилися десятки своїх пісень, які виховували в народі патріотизм, почуття національної гордості, високу духовність. Потім на кожну пісню було накладено майже 70-літнє радянське табу. Уперше в історії України зібрано майже всі пісні в одній книзі (оригінали взято з видань 1920-х років), уперше віддано належне авторам (їх аж 24): у більшості творів, які досі вважалися народними, тепер заслужено названо своїх творців віршів та мелодій. Ні в Другу світову війну, ні у теперішній війні з Росією українці не мали стільки незабутніх та нев’янучих пісень, скільки їх було написано талановитими митцями січового стрілецтва, більшість з яких вважаються народними. Дав би Господь зберегти і примножити цей дорогоцінний пласт, який завжди був і залишиться золотими сторінками сивої давнини.

Іван Мазепа (1639—1709) – одна з тих знакових постатей української історії, життя та вчинки котрих і сьогодні викликають палкі суперечки. Мало кому випала така цікава й непроста доля за життя та після смерті. Приятель Петра І, один з перших кавалерів найвищого російського ордену Андрія Первозванного – і борець за інтереси Української козацької держави; будівничий величних соборів – і «Юда», відлучений від церкви, підданий анафемі, що проголошувалася з амвонів тих же соборів; неймовірно обережний майстер складних дипломатичних ігор – і людина, що зуміла поставити на карту все і, зрештою, програла найголовнішу й найризикованішу гру свого життя; блискучий світський кавалер у дусі розкішного, неповторного XVII століття, улюбленець жіноцта – і чи не єдиний справді обдарований поет і музикант серед українських гетьманів… Про Мазепу ніколи не забували (хоч як не пригадати пушкінське з «Полтави» «Забыт Мазепа с давних пор…») і прихильники, і супротивники української ідеї. Той, хто прочитає цю книгу, зможе створити свій власний варіант образу гетьмана Мазепи – одного з найколорітніших, найцікавіших українців за всю історію нашої країни. У форматі PDF A4 збережено видавничий макет.

«Невиправдані надії» – шоста книга «Галицької саги» – охоплює події перших років Другої світової війни, коли в українців ще жевріли несміливі надії на те, що хтось інший принесе їм визволення: у 1939 році квітами зустрічали Червону армію – визволительку від польського гніту, а вже через два роки спекатися від неї сподівалися за допомогою німецького вермахту. Але перші принесли нові порядки, колективізацію, виселення до Сибіру всіх незгодних, а другі невдовзі після «визволення» дали українцям зрозуміти, що цілком обійдуться й без них. Українська земля була поділена на Райхскомісаріат, Генерал-губернаторство та Трансністрію між Німеччиною, Румунією та Угорщиною; українців почали масово вивозити на роботу до Німеччини; у містах повсюдно створювались єврейські ґетто… Навіть у такий складний для України час не вмовкали суперечки між старими членами ОУН під приводом Андрія Мельника та «молоддю» Степана Бандери, що іноді переростали у збройні сутички. Не лишилися осторонь цих подій і жителі й вихідці з галицького села Перетин…

На початку 90-х років ХХ ст. сталася подія, що кардинально змінила хід світової історії – розпався Радянський Союз і на політичній карті світу з’явилася низка нових самостійних держав, однією з яких й була Україна. Які події передували цьому розпаду, яку роль зіграли «перебудова», «гласність» та «демократізація», якими були перші кроки національного відродження, як ставала на ноги народна опозиція комуністичній владі та яким був шлях утвердження державного суверенітету, що став каталізатором розвалу СРСР? Розповідь зупиняється напередодні серпневого путчу 1991 року… Ця книга не тільки для істориків, політиків чи журналістів, вона адресована усім читачам, які бажають зрозуміти як і чому виникла на політичній карті світу Незалежна українська держава, дізнатися, що реально відбувалось за лаштунками динамічних та драматичних подій 1985–1991 років.

Детальний та обґрунтований аналіз подій та процесів, що відбувалися в останні чотири місяці формального існування радянської імперії; ретельне вивчення механізму, специфіки та наслідків трансформаційних змін на фінішному етапі доби перебудови (серпень – грудень 1991 р.); з'ясування місця та ролі України у цих карколомних суспільних перетвореннях набувають напередодні 30-ї річниці проголошення незалежності особливої актуальності й неабиякої ваги та значення. Події в Ново-Огарьово – це справжній політичний детектив, підводні течії якого невідомі донині. Серпневий заколот, трансформація «комуністичного заповідника», феномен Біловезької Пущі і крах СРСР. Все це – в історичному дослідженні, яке буде цікавим не тільки спеціалістам, політикам чи журналістам, а й усім читачам, які бажають зрозуміти, як і чому виникла на політичній карті світу Незалежна українська держава, дізнатися, що реально відбувалось за лаштунками динамічних та драматичних подій 1985–1991 років.

Рідна пісня стала невід’ємною частиною життя Українських січових стрільців, загони яких до останку змагалися з російськими поневолювачами у 1914–1918 роках. Духовні спадкоємці кращих традицій українського війська спочатку залюбки співали народні творіння, а невдовзі в стрілецькому середовищі народилися десятки своїх пісень, які виховували в народі патріотизм, почуття національної гордості, високу духовність. Потім на кожну пісню було накладено майже 70-літнє радянське табу. Уперше в історії України зібрано майже всі пісні в одній книзі (оригінали взято з видань 1920-х років), уперше віддано належне авторам (їх аж 24): у більшості творів, які досі вважалися народними, тепер заслужено названо своїх творців віршів та мелодій. Ні в Другу світову війну, ні у теперішній війні з Росією українці не мали стільки незабутніх та нев’янучих пісень, скільки їх було написано талановитими митцями січового стрілецтва, більшість з яких вважаються народними. Дав би Господь зберегти і примножити цей дорогоцінний пласт, який завжди був і залишиться золотими сторінками сивої давнини.

Наша збірка містить найкращі українські пісні XX століття. 1950— 1980-ті роки подарували нам цілу плеяду талановитих композиторів і поетів, які створили майже дві сотні прекрасних українських пісень. Такі пісні, як «Два кольори» Олександра Білаша і Дмитра Павличка, «Кохана» Ігоря Поклада та Ігоря Бараха, «Червона рута» і «Водограй» Володимира Івасюка, «Черемшина» Василя Михайлюка і Миколи Юрійчука, «Дикі гуси» Ігоря Поклада і Юрія Рибчинського, «Край, мій рідний край» Миколи Мозгового, «Верба» Едуарда Ханка і Юрія Рибчинського завоювали серця не тільки наших співвітчизників, а й європейців і любителів нашої пісні на американському континенті та у далекій Австралії. Ці пісні, а також багато інших ви знайдете на сторінках цього видання, до того ж книжка містить розповіді про історію їх створення та долю творців та виконавців цих пісень.