Том 1. Круговерть. Зимові дерева. Веселий цвинтар

Том 1. Круговерть. Зимовi дерева. Веселий цвинтар
Василь Семенович Стус

До цього зiбрання творiв увiйшов практично весь творчий доробок унiкального украiнського письменника. Василь Стус – украiнський поет-шiстдесятник, майстер фiлософськоi, лiричноi а також сатиричноi поезii. Новатор та експериментатор в сучаснiй украiнськiй поезii. Численнi стилiстичнi прийоми верлiбрiв та рим увиразнюють поетику його вiршiв. Вiршi Стуса наповненi фiлософсько-експресивними образами шляху, долi, мотивами самотностi i боротьби, смертi i осмислення призначення людини. У багатьох поезiях також вiдображенi внутрiшнi переживання автора пiсля арешту та рефлексii щодо табiрного iснування. Є у нього i натурфiло-софськi роздуми щодо краси свiту, якi поеднуються з життествердними закликами до духовноi боротьби. За переконання щодо необхiдностi збереження й розвитку украiнськоi культури зазнав репресiй з боку радянськоi влади, його творчiсть була заборонена та частково знищена, а вiн сам був засуджений до тривалого перебування в мiсцях позбавлення волi, де й загинув. Герой Украiни посмертно

Василь Стус

ТОМ 1

КРУГОВЕРТЬ

ЗИМОВІ ДЕРЕВА

ВЕСЕЛИЙ ЦВИНТАР

КРУГОВЕРТЬ

I. РОЖЕВЕ ПІВКОЛО

РАДІСТЬ

ГОМОНИ! ГОМОНИ!
Із струмком, iз промiнням ранковим,
В вiтровiм шелестiннi, у хмар миготiннi яснiм,
З тихим плюскотом хвиль, iз прибоем ланiв колосковим —
Гомони! Гомони! Так, як вiтер, як промiнь, як грiм.
Гомони! Гомони!
Не вщухай анi митi, нi хвилi.
Бийся крильцями в небi, поглядом голубiй.
Хай над нами в нестямi вiтрила пливуть зволожнiлi,
Хай над нами в нестямi гойдаеться дзвiн голубий.
Гомони! Гомони!
Із струмком, iз промiнням ранковим,
У сталевiм безхмар'i, де жайворон сипле срiблом,
У трункiм надвечiр'i, в настоянiй днинi, пiдкованiй,
Дзвоном крапель рясних, що дощем гомонять над селом.
Гомони! Гомони!
Там, де бджiл золоте колихання,
Зупинись i замрiйся. Та кроки своi не спини.
Добра радiсть буття! Добра щедрiсть людського кохання.
Добрi пристрастi. Тож – Гомони! Гомони! Гомони!

РАННІЙ БЕРЕЗЕНЬ

День напина тугi вiтрила обважнiлi,
Шикуе дерева, немов останнiй бiй
Спiшить зустрiти на передовiй,
Коли бiйцi вже стомленi й спiтнiлi.
Останнiй день зими! Вiн ще в грайливiй силi
Скубне за бороди ряди зчорнiлих стрiх,
Ще ллеться долами iскристий добрий смiх,
Та березневий снiг уже тривожно-бiлий.
Не кличу. Не зову. Весна-бо знае пору.
Та бачиться – стежками снiг прокляк,
Й тополi вибiгають аж на гору
Побачити, чи не замаяв шлях.

* * *

Тане гомiн, мов туман ранковий.
Гасне захiд. Вкруг – анiтелень.
Над ланами висне спокiй —
Голубливо-фiалковий —
i бадьорий супить брови день.
Пiнна хмарка проплива – старою згадкою.
Казкою, що дiйснiстю жива.
Ми з товаришем накрились
Однiею плащ-палаткою.
Надобранiч. Для солдата
Рано сонце устава.
Нахилившись над незвiданою тишею
Серця юного, забудь тривожний струм
Неспокою. Вже розмови рiдшають,
Сплять однополчани. Мовкне друг.
Поки ранок нам на сурмi виграють,
Поки день днювальнi прокричать.
Навiть в мрiях для солдата мiра е.
Час. Ховайтесь, зорi. Треба спать.

ДОБРОГО РАНКУ

Замрiяно пливе ранкова каламуть.
Спокiйнi дерева у мареннi глибокiм
Горять, немов свiчки. І часу вiчнi кроки
Нiкому не дано пiзнати i збагнуть.
Долина тихо спить. Та неба сиза ртуть
Уже розгойдана. Пiд парусом високим
Поранок виплива – довiчного уроки
Дано пiзнати i дано забуть.
Тож стелься знов, дорого невiдома!
Хай будуть радощi, i зради, бiль i втома —
Усе, як од вiкiв. І втiха голуба…
Хай усмiхаються нам обрii незнанi,
Хай люблять, зраджують, i люблять знов коханi.
Хай буде бiй, хай буде боротьба.

* * *

На розквiтлому лузi
Стежка смiеться.
Танцюють волошки
Пiд вiтру спокiйний прибiй.
Спинися на хвилю
Отут, де красуеться поле,
Де мрiе кульбаба,
Спинись.
На розквiтлому лузi.

МОТИВИ ТРАВНЯ

Добрий, о добрий дощ
Над мiстом грозою зринув…
Нехай хоч на хвилю спочине
Гамiр вулиць i площ.
Вiкна вiдкрито, груди…
Дощику, припусти!
І дихають небом люди,
Що падае з висоти.
Бiжать, бiжать перехожi,
За ними – босонiж – дощ!