Книги автора: Леся Українка

Леся Українка (справжнє ім’я Лариса Петрівна Косач, 1871–1913) – славетна українська письменниця, геніальна поетеса і драматург, перекладач і культурна діячка. Багато її творів визнані шедеврами світової літератури. Перший свій вірш вона склала у дев’ять років, останній – у 40. Усього Леся Українка написала близько 270 віршів, а ще поеми й віршовані драматичні твори. Ця книжка присвячена троянській пророчиці Кассандрі. Лесю Українку цікавила саме особистість віщунки, її психологія. Кассандрі притаманні почуття звичайної людини: вона сумнівається і вагається, прагне віднайти істину, страждає і підкоряється своїй долі.

До видання увійшли поема та драматичний твір Лесі Українки (справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач, 1871—1913) – геніальної поетеси і драматурга, чиї твори стали класикою української літератури. За словами М. Стельмаха, «колискою самобутньої поезії й драматургії Лесі Українки були зелені низинні ліси Волині, розвоєм поезії і драматургії Лесі Українки стала вся наша планета сподівань, бо до верхів'я людського духу сягнуло нетлінне слово творця!».

«Contra spem spero» Лесі Українки – життєствердний вірш, у якому головним мотивом є гартування духу, плекання внутрішньої незламності. Лірична героїня переконана, що лихі думи треба гнати геть, а найкраща перемога над лихом – це сміх і радість. Оптимізм і активна життєва позиція є характерними для поезії Лесі Українки «Contra spem spero».

До видання увійшли вибрані вірші, поеми та драматичні твори Лесі Українки (справжнє ім’я Лариса Петрівна Косач, 1871—1913) – геніальної поетеси і драматурга, чиї твори стали класикою української літератури. За словами М.Стельмаха, «колискою самобутньої поезії й драматургії Лесі Українки були зелені низинні ліси Волині, розвоєм поезії і драматургії Лесі Українки стала вся наша планета сподівань, бо до верхів’я людського духу сягнуло нетлінне слово творця!».

«Одним із перших, хто збагнув світову велич творчого генія Лесі Українки, був Михайло Грушевський. У вступному слові до матеріалів, опублікованих у «Літературно-науковому віснику» за 1913 р. і присвячених пам’яті письменниці, він писав: „…Вже перші 10–15 літ поставили її в перші ряди сучасної поезії. Одначе тільки в останнє п’ятиліття починається сей величезний, нестримний поступ її, якийсь титанічний хід по велетенських уступах, не рушених ніякою людською ногою, де кождий крок, кождий твір означав нову стадію, відкривав перед очами громадянства нашого все нові перспективи мислі, все нові обрії образів. Глубоко національна в своїй основі, всім змістом своїм зв’язана нерозривно з життям свого народу, з переживаннями нашої людини в теперішню переломову добу, ся творчість переводила їх на ґрунт вічних вселюдських змагань, уясняла в їх світлі й зв’язувала з одвічними переживаннями людськости […] В інших обставинах, ніж ми живемо, її твори переходили б в вибрані круги світової інтеліґенції, знаходили б тут тонких цінителів і адептів […] Смерть перервала сю путь у вселюдські простори. Але для нашого письменства і те, що вона встигла дати, зістається вічним даром, новою стадією розвою, історичним моментом в нашім культурнім, національнім поступі“…»