А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я Ё
A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
0 1 2 3 4 5 6 7 8 9
Выберите необходимое действие:
Меню
Свернуть
Скачать книгу Джерело

Джерело

Автор:
Язык: Украинский
Год издания: 2018 год
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 24 >>

Читать онлайн «Джерело»

      Джерело
Дэн Браун

Роберт Ленгдон #5
Споконвiку релiгii свiту намагалися пояснити походження людини. І ось колишнiй учень Роберта Ленгдона, вiдомий мiльярдер та винахiдник Едмонд Кiрш, здiйснюе вiдкриття, яке здатне не просто похитнути, а спростувати постулати всiх релiгiй. На сенсацiйну лекцiю в музеi Гуггенхайма в Бiльбао запрошено й професора Роберта Ленгдона. Але Кiрш не встигае представити свою неймовiрну теорiю – його вбито. Вiдповiдi на питання схованi в матерiалах лекцii Кiрша, яка захищена 47-значним паролем… Тепер вiд професора Ленгдона та директорки музею Амбри Вiдаль залежить, чи дiзнаеться свiт таемницю свого походження. Складнi головоломки, втеча вiд iспанськоi полiцii, смертельнi сутички, загадки, схожi на химернi будiвлi славетного Гаудi, запаморочливi хитросплетiння вуличок Барселони… І десь серед цього виру сховане воно – джерело…

Ден Браун

Джерело

Присвячуеться пам’ятi моеi матерi

Нам треба бути готовими вiдмовитися вiд того життя, яке ми планували, заради того життя, що чекае на нас.

    Джозеф Кемпбелл

Факт:

Усi архiтектурнi, мистецькi витвори, мiсця, а також науковi й релiгiйнi органiзацii iснують у дiйсностi.

Пролог

Cтаренький потяг зубчастоi колii повз крутим схилом на запаморочливу висоту, й Едмонд Кiрш роздивлявся зазубренi скелi вгорi. На вiддалi, вбудований просто в скелю, наче висiв у просторi масивний кам’яний монастир – немовби його дивовижним чином приеднали до прямовисного виступу.

Ця непiдвладна часовi святиня в Каталонii, що в Іспанii, витримуе невблаганне земне тяжiння вже понад чотири столiття, не вiдступаючи вiд первинного призначення – вiдгородити своiх мешканцiв вiд сучасного свiту.

«Іронiя долi в тому, що тепер вони першi дiзнаються правду», – думав Кiрш, гадаючи, що йому на це скажуть. Історично склалося так, що найнебезпечнiшi люди свiту – то люди Божi… особливо тодi, коли iхнiм божествам щось загрожуе. «А я зiбрався засунути розпечений спис в осине гнiздо!»

Коли поiзд дiстався верхiвки, Кiрш побачив самотню постать, яка чекала його на платформi. Висохлий, як кiстяк, чоловiк був вбраний у католицьку пурпурову сутану й бiле рокето[1 - Бiла сорочка, що досягае колiн, нагадуе стихар, але з вузькими рукавами. Надягаеться поверх сутани. (Тут i далi прим. перекл.)], голову його покривав пiлеолус[2 - Шапочка, яку носять духовнi особи католицькоi церкви, вiд простих священикiв до Папи Римського.]. Кiрш упiзнав сухорляве обличчя з фотографiй – i вiдчув несподiваний приплив адреналiну.

«Вальдеспiно зустрiчае мене особисто!»

Єпископ Антонiо Вальдеспiно був в Іспанii особою вельми поважною, навiть грiзною: не лише близький друг i порадник самого короля, а й один з найактивнiших i найвпливовiших прибiчникiв збереження традицiйних католицьких цiнностей i давнiх полiтичних стандартiв.

– Певне, ви Едмонд Кiрш? – промовив епископ, коли Кiрш вийшов iз вагона.

– Каюся, це я, – усмiхнувся гiсть, тиснучи кiстляву руку господаря. – Єпископе Вальдеспiно, хотiв би подякувати вам за те, що призначили менi зустрiч!

– Ну а я вдячний, що ви про неi попросили, – голос епископа виявився сильнiшим, анiж того очiкував Кiрш: чiтким i проникливим, немов звук дзвона. – Нечасто до нас на пораду приходять науковцi, особливо такi видатнi, як ви. Прошу, проходьте сюди.

Вальдеспiно вiв Кiрша платформою, i холодний гiрський вiтер розмаював його сутану.

– Маю зiзнатися, – мовив Вальдеспiно, – я уявляв вас iнакшим. Гадав, що побачу професора, а ви такий… – його дещо зневажливий погляд ковзнув стильним костюмом вiд Kiton, перейшов на черевики вiд Barker зi страусовоi шкiри, – кльовий… здаеться, так це називаеться?

Кiрш усмiхнувся ввiчливо, подумавши: «Слово кльовий уже кiлькадесят рокiв тому вийшло з моди».

– Прочитавши список ваших досягнень, – сказав епископ, – я все ж не до кiнця зрозумiв, чим ви займаетесь.

– Я спецiалiзуюся на теорii iгор i комп’ютерному моделюваннi.

– То ви створюете комп’ютернi iгри, в якi дiти граються? Кiрш вiдчував, що епископ насправдi багато з чим обiзнаний, просто вдае старомодного дивака. Точнiше сказати, Вальдеспiно знае про технiку страшенно багато й часто попереджае iнших про ii небезпеки.

– Нi, шановний епископе, теорiя iгор – це роздiл математики, який вивчае закономiрностi, щоб робити прогнози щодо майбутнього.

– О так. Здаеться, я читав, що ви передбачили фiнансову кризу в Європi кiлька рокiв тому? Коли нiхто до вас не досл?хався, ви врятували всiх, винайшовши комп’ютерну програму, яка просто витягла Євросоюз iз могили. Як ви сказали? «Менi тридцять три роки – у цьому вiцi Христос здiйснив Свое воскресiння».

Кiрш знiяковiв.

– Погана була аналогiя, ваше преосвященство. Я був молодий.

– Молодий? – тихо розсмiявся епископ. – А скiльки ж вам зараз… сорок?

– Точно.

Старий усмiхнувся; вiтер напинав його одежу.

– Ну що ж, ми чекали, що землю успадкують тихi, а натомiсть вона належить молодим – тим, хто мае хист до технiки, хто бiльше дивиться на вiдеоекран, нiж у власну душу. Мушу сказати, я нiколи не уявляв собi, що матиму причину зустрiти провiдника опору. Вони, знаете, називають вас «пророком».

– У вашому випадку пророк з мене був не дуже, ваше преосвященство, – вiдказав Кiрш. – Коли я спитав, чи можна менi зустрiтися з вами й вашими колегами приватно, я оцiнював iмовiрнiсть того, що ви погодитесь, у двадцять вiдсоткiв.

– Але я кажу моiм колегам, що вiрний завжди матиме користь, вислухавши невiрного. Адже, чуючи глас диявола, ми глибше цiнуемо глас Божий. – Старий епископ усмiхнувся. – Жартую, звiсно. Перепрошую за старечий гумор. Інодi фiльтри мене пiдводять.

Із цими словами епископ Вальдеспiно зробив Кiршевi знак iти за ним:

– Усi iншi чекають. Сюди, будь ласка.

Кiрш обвiв оком призначене мiсце – колосальну цитадель iз сiрого каменю, що примостилася на краю стрiмкоi скелi, яка прямовисно здiймаеться на сотнi метрiв над соковитою зеленню лiсистого передгiр’я. Вiдчувши острах перед такою висотою, Кiрш вiдвiв очi вiд провалля й рушив вузьким кам’яним хiдником услiд за епископом, намагаючись зосередитися на майбутнiй зустрiчi.

Кiрш попрохав про аудiенцiю трьох видатних духовних осiб пiсля завершення великих зборiв.

Парламенту свiтових релiгiй.

З 1893 року сотнi духовних лiдерiв майже тридцяти релiгiй свiту кожнi кiлька рокiв збираються щоразу в новому мiсцi – i мiжрелiгiйна комунiкацiя тривае тиждень. Серед учасникiв багато впливових християнських священикiв, юдейських рабинiв, iсламських мулл з усього свiту, а також iндуiстськi пуджарi, буддiйськi бгiкшу, джайни, сикхи та iншi.

Мета, яку проголошуе цей парламент, – «плекати гармонiю мiж свiтовими релiгiями, будувати мости мiж рiзними формами духовностi й радiти спiльностi всiх вiр».

«Шляхетне завдання», – подумав Кiрш, хоч i сприймав цю дiяльнiсть як пустопорожню – безглуздий пошук випадкових збiгiв серед мiшанини давнiх вiрувань, вигадок i мiфiв.

Єпископ Вальдеспiно йшов попереду, а Кiрш поглядав униз, iронiчно промовляючи в думцi: «Мойсей пiднявся на гору, щоб прийняти Слово Боже… а я це зробив iз геть протилежною метою».

Як вважав Кiрш, вiн прибув сюди з етичного обов’язку, однак усвiдомлював, що на цей вiзит його багато в чому штовхнули й гордощi: вiн передчував, як сидiтиме навпроти цих клерикальних осiб i прорече iм неминучий кiнець.

«Ви вже зробили свою спробу визначити iстину для всiх». – Я бачив ваше резюме, – раптом сказав епископ, озирнувшись до Кiрша. – Отже, ви вихованець Гарвардського унiверситету?

– Так, був студентом.

– Знаю. Нещодавно я прочитав, що вперше за всю iсторiю Гарварду серед вступникiв бiльше атеiстiв i агностикiв, нiж тих, хто визначае себе як послiдовника будь-якоi релiгii. Це дуже промовиста статистика, пане Кiрш.

«Що ж вам сказати, – хотiв вiдповiсти Кiрш, – нашi студенти розумнiшають».

Вiтер посилився, коли вони наблизилися до стародавньоi кам’яноi споруди. У тьмяно освiтленому коридорi, куди вони ввiйшли, повiтря було важке й напоене густим запахом ладану. Двое людей заглиблювались у змiiстий лабiринт темних коридорiв, i Кiрш щосили намагався звикнути до темряви, ступаючи за господарем у довгому вбраннi. Нарештi вони опинилися перед незвичайними, дуже маленькими дерев’яними дверима. Єпископ постукав, нахилився i зайшов, зробивши гостевi знак чинити так само.

Кiрш, вагаючись, переступив порiг.

Вiн опинився в прямокутнiй кiмнатi, високих стiн якоi не було видно за давнiми фолiантами в шкiряних палiтурках. Додатковi полицi подiбно до ребер виступали зi стiн, а мiж ними булькали й сичали чавуннi батареi, так що кiмната видавалася моторошно живою. Кiрш пiдвiв очi, поглянув на галерею з вигадливо оздобленою балюстрадою, що височiла над ним, являючи собою другий поверх, – i вже не мав сумнiвiв, куди потрапив.

«Славетна бiблiотека Монтсеррату!» – зрозумiв вiн, вражений тим, що його допустили в таке мiсце. Казали, в цiй священнiй кiмнатi мiстяться рiдкiснi й унiкальнi тексти, доступнi лише тим ченцям, якi присвятили свое життя Боговi й дали обiтницю назавжди лишатися в цьому монастирi.

– Ви просили конфiденцiйностi, – мовив епископ. – Це наш найбiльш вiдокремлений простiр. Майже нiхто чужий тут не бував.

– Яка велика честь! Дякую вам.

Кiрш пiдiйшов разом iз епископом до великого дерев’яного столу, де на них чекали двое лiтнiх людей. Того, що лiворуч, як видавалося, час не помилував: очi втомленi, бiла борода сплутана. На ньому були пом’ятий чорний костюм, бiла сорочка i капелюх.

– Це рабi Єгуда Кьовеш, – мовив епископ. – Видатний юдейський фiлософ, який написав багато дослiджень iз каббалiстичноi космологii.

Кiрш простягнув руку через стiл для ввiчливого рукостискання з рабi Кьовешем.

– Приемно познайомитися, пане, – сказав Кiрш. – Я читав вашi працi з Каббали. Не скажу, що зрозумiв, але читав.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 24 >>