А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я Ё
A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
0 1 2 3 4 5 6 7 8 9
Выберите необходимое действие:
Меню
Свернуть
Скачать книгу Долина страху

Долина страху

Язык: Украинский
Год издания: 2018 год
1 2 3 4 5 6 7 8 >>

Читать онлайн «Долина страху»

      Долина страху
Артур Конан Дойл

Істини
«Долина страху» – детективна повiсть вiдомого англiйського письменника Артура Конан Дойла (1859—1930), яка вийшла друком 1915 року. Шерлок Голмс отримуе зашифрованого листа, в якому йдеться про пiдготовку нападу на мiстера Дугласа. Але вже за п’ять хвилин по тому у будинку на Бейкер-стрит з’являеться iнспектор Скотленд-Ярду з повiдомленням, що мiстера Дугласа вбито у власному маетку. Справа здаеться Голмсу цiкавою, i вiн береться за ii розслiдування. Пiсля обстеження мiсця злочину й опитування свiдкiв вiн доходить висновку, що вбито зовсiм не мiстера Дугласа, а того, хто хотiв його вбити.

Також до видання увiйшла повiсть А. К. Дойла «Вельможний клiент».

Артур Конан Дойл

Долина страху

Долина страху

Частина I

Трагедiя у Бiрлстоунi

Роздiл 1

Застереження

– Я схильний думати…

– Думайте, думайте, – спонукав Голмс iз нетерпiнням. Я певен, що належу до числа найбiльш терплячих людей, але це глузливе зауваження мене зачепило.

– Послухайте, Голмсе, – буркнув я, – ви iнодi виводите мене з себе.

Але той був занадто зайнятий власними думками, щоб менi вiдповiсти, i повнiстю поринув у вивчення аркуша паперу, що випав iз конверта, який прибув поштою. Потiм вiн узяв конверт i почав так само уважно розглядати i його.

– Це рука Порлока, – задумливо мовив Голмс. – Не сумнiваюся, що це почерк Порлока, хоча досi бачив його лише двiчi. Ігрек iз особливим чубком дуже характерний. Але якщо це лист Порлока, то там е важлива звiстка, дiзнатися яку треба негайно.

Вiн балакав швидше сам iз собою, нiж звертався до мене, але все мое роздратування раптово зникло.

– А хто цей Порлок?

– Порлок – це лише прiзвисько, а за ним, Ватсоне, ховаеться напрочуд хитра та спритна бестiя. У попередньому листi Порлок повiдомив менi, що це його iм’я вигадане, i просив не шукати його. Втiм, Порлок важливий не сам собою, а лише тим, що перебувае в контактi зi значнiшою персоною. Уявiть собi рибу-лоцмана, яка супроводжуе акулу, або шакала, що волочиться за левом, – хтось нiкчемний у товариствi справдi грiзноi iстоти. І не лише грiзноi, Ватсоне, а й напрочуд таемничоi. Ось чому Порлок менi цiкавий. Ви вже чули вiд мене про професора Морiартi?

– Вчений i злочинець, такий величний у своiх хитрющих задумах, що…

– Що я i досi згадую про своi поразки…

– Я, власне, хотiв сказати, що вiн залишаеться зовсiм невiдомим суспiльству з цього боку.

– Це виразний натяк! – вигукнув Голмс. – Ви, Ватсоне, виявляете несподiвану жилку глузливого гумору. Вас краще остерiгатися! Утiм, назвавши Морiартi злочинцем, ви й самi схибили. Як не дивно, з точки зору закону це – наклеп. Один iз найбiльших зловмисникiв, органiзатор чи не всiх злочинiв – ось хто насправдi цей чоловiк. Але вiн настiльки невразливий, настiльки вищий за всi пiдозри, що за цi вашi слова мiг би позиватися на вас до суду за необгрунтоване звинувачення. Хiба не вiн прославлений автор «Руху астероiдiв», книги, яка торкаеться таких висот чистоi математики, що, кажуть, не знайшлося нiкого, хто спромiгся б написати про неi критичний вiдгук? Чи можна безкарно брехати про таку людину? Вiн генiй, Ватсоне! Але прийде й наша черга трiумфувати!

– Як би менi хотiлося це побачити! – вигукнув я. – Але ви згадали Порлока…

– Ах, звiсно… Так от, цей так званий Порлок – лише одна з ланок у довгому ланцюжку, який створив цей незвичайний чоловiк. І ланка доволi другорядна. Бiльше того: ланка, що дала трiщину. У цьому й криеться надзвичайна важливiсть Порлока для нас. Його частково спонукае совiсть, яка прокинулася в його душi, але головним чином чеки на десять фунтiв, якi я йому посилав, коли вiн двiчi постачав мене цiнною iнформацiею. Настiльки цiнною, що вона допомогла запобiгти злочину. Якщо ми знайдемо ключ до шифру, то не сумнiваюся, що цей лист виявиться повiдомленням такого ж штибу.

Голмс розпрямив листа й поклав його на стiл. Я схилився над ним i почав розглядати загадкове послання. На аркушi паперу було написано таке:

534 Р2 13 127 36 31 4 17 21 45 Дуглас 109 293 5 37 Бiрлстоун. 26 Бiрлстоун 9 18 171

– Що про це думаете, Голмсе?

– Либонь, це намiр повiдомити якусь таемну iнформацiю.

– Але якщо немае ключа, яка користь вiд шифрованого послання?

– Зараз – жодноi.

– А чому кажете: «зараз»?

– Бо чимало шифрiв я можу прочитати з такою ж легкiстю, як акростих за першими лiтерами кожного рядка. Такi нескладнi завдання лише розважають. Але тут – iнша рiч. Ясно, що це посилання на слова, якi можна знайти на сторiнцi якоiсь книжки. Однак я безсилий, поки не дiзнаюся ii назву.

– А що можуть означати слова «Дуглас» i «Бiрлстоун»?

– Либонь, цих слiв немае на потрiбнiй сторiнцi.

– Чому ж не вказана назва книжки?

– Любий Ватсоне, вашi розум i кмiтливiсть, що справляють стiльки радощiв вашому покiрному слузi, мали б вам пiдказати, що не варто посилати зашифрований лист i ключ до шифру в одному й тому ж конвертi. Невдовзi, однак, принесуть свiжу пошту, i я буду здивований, якщо не отримаю листа з оголошенням або, можливо, навiть саму книжку, якоi нам так бракуе.

І справдi, за кiлька хвилин з’явився кур’ер Бiллi, котрий i принiс очiкуваного листа.

– Той самий почерк на конвертi. І цього разу лист пiдписаний, – задоволено додав детектив, вiдкривши конверт. Але, переглянувши його, спохмурнiв. – Нашi очiкування не виправдалися. Вочевидь, iз цим Порлоком у нас нiчого не вийде. Послухайте!

«Вельмишановний мiстере Голмс, я бiльше не можу нiчим допомогти вам у цiй справi. Вона занадто небезпечна. Гадаю, що Вiн мене пiдозрюе. Тiльки-но я надписав адресу на конвертi, щоб надiслати вам ключ до шифру, як Вiн несподiвано увiйшов до мене. Я встиг прикрити конверт, але прочитав у Його очах пiдозру. Спалiть шифрований лист – вiн вам бiльше не допоможе.

    Фред Порлок».

Якийсь час Голмс сидiв мовчки, тримаючи листа в руцi та зосереджено дивлячись на вогонь у камiнi.

– Цiкаво, – промовив вiн нарештi, – що ж його могло так налякати? Можливо, всього лише голос нечистого сумлiння. Вiдчуваючи себе зрадником, вiн запiдозрив звинувачення в очах iншого.

– Той iнший, здогадуюся, професор Морiартi?

– Аякже. Коли хтось iз цiеi компанii каже «Вiн», то зрозумiло, кого мають на увазi. У них е лише один «Вiн», вищий над усiма iншими.

– І що ж Вiн затiвае?

– Складне запитання. Коли проти вас постае один iз найкращих розумiв Європи, а за його спиною – безлiч темних сил, можливi будь-якi варiанти. Що б там не було, Порлок, мабуть, розгубився. Порiвняйте лист iз адресою на конвертi, написаною до неприемного вiзиту. На конвертi почерк твердий, у листi ж його можна розiбрати, лише доклавши зусиль.

– Навiщо ж вiн таки написав, а просто не покинув цю справу?

– Боявся, що я буду домагатися пояснень, чим накличу на нього неприемностi.

– Слушно, – погодився я i, взявши шифрований лист, почав напружено його вивчати. – Можна з глузду з’iхати вiд розумiння, що в такому клаптику паперу мiститься важлива таемниця, в яку неможливо проникнути.

Шерлок Голмс закурив люльку, найкращу супутницю його найглибших роздумiв.

– Можливо, тут усе ж е зачiпки, що вислизають вiд вас. Розгляньмо проблему при свiтлi чистого розуму. Ця людина посилаеться на якусь книжку – це вихiдний пункт.

– Щось дуже невизначене, мушу зiзнатися.

– І все ж ця проблема, коли вдуматися в неi, не здаеться менi нерозв’язною. Якi вказiвки мiстяться щодо цiеi книжки?

– Їх немае.

– Ну, я б так не сказав. Шифрування починаеться великим числом п’ятсот тридцять чотири. Вiзьмiмо за робочу гiпотезу, що тут iдеться про ту сторiнку, до якоi нас вiдсилають як до ключа шифру. Отже, це фолiант. Якi ще вказiвки е щодо цiеi грубезноi книжки? Наступний знак – Р2. Що скажете про нього?

– Роздiл другий.

– Навряд чи, Ватсоне. Якщо подано сторiнку, то номер роздiлу вже не мае значення. Крiм того, якщо сторiнка 534 стосуеться лише другого роздiлу, то розмiри першого роздiлу мали б бути просто жахливi.

– Рядок! – вигукнув я.

– Чудово, Ватсоне! Ви сьогоднi у формi! Звiсно, це рядок. Отже, починаемо тепер iз передбачення наявностi грубоi книжки, надрукованоi у два стовпчики, бо одне зi слiв позначене числом 293, а це бiльше, нiж може помiститися на сторiнку в один стовпчик. Тепер ще таке мiркування. Якби книжка була рiдкiсною, вiн одразу ж надiслав би ii менi. Насправдi ж вiн мав намiр, поки в його плани не втрутилися, повiдомити лише ключ до шифру. А це означае, що книжку я знайду в себе без зусиль. Інакше кажучи, Ватсоне, йдеться про якусь дуже поширену книжку.

1 2 3 4 5 6 7 8 >>